Не згадуй Езопа
Він світличка стародавньої,
Допотопної Європи!
Бузувір що очоловічив тварин
Тай віддав їм наш розум без міри
Та передостороги
Але, нажаль,
Він нам вже не допоможе.
Бо бидлізм наш
сховав свою рожу в рогожу
І зник у іржі – безпорадної юрбі
Без кінцевої ржі:
Колосок к колоску
Що наводить нудьгу –
Бо неможна знайти той чудовій трави
Що крім їжі несла мрійний присмак добра
І тепла
І імла
За яким не побачиш, як нищать слова
Блазність страху і дна
Як та сутність-дива
Безпорадного з давні
Болючого зла
Не від діви і
матері
Давній любові
А від марева далі
І чуда від долі
І жаху від болю
Де пристрасть блукає
А морок гуляє
І думи страждають
Що лють притягують
За обрій крокують
Де в темряві плачуть
Чужі солов’ї
Що зробиш
Що скажеш
Де сумнів сховаєш
Без пристрасті
Жалі
Духовної волі
Що може й страсть
В очерет затягнуть
Той хто тягне у прірву
В отруту-траву
Де дивА не ростуть
Скажіть – той провидець
Не можу збагнути
Що корчить останній скопець-перехожий
Володія і мозком, і суттю
Тварин?
Що залишив Езоп
За далечам часів…
Припини – непереливки,
Будуть в радість стріляти
Брехати-співати
З такою любов’ю до ворогів
Жатись
Нібито друзями були завжди
Так що до Езопа?
Рабом-полублазнем
Прожив він життя
У Ксанфа якогось
Що моря не випив –
Байкаря загубив,
Та ім’я дарував,
Назавжди -
До останнього дня…
Всього Людства!
Він мабуть не ребе
Та, скоріше за все
Ніякої відповідальності вже не несе
За наше майбутнє,
Що стирчить з-за Донця?
Попре мабуть і я
Як просте скавченя
З українській калюжі
Миргородського серця
З книжок про безсмертя
Того порося
Що соромить багнюкою
Посадовців-прибульців
Зі Сходу – «с Востока»
Без глузду
З пихою сумною
Збожеволівших з літньої стужі,
Чи зимовий нестями і спеки,
Коли півні до ранку не сміли кричати
І хлопати крилами –
Тільки мовчати!
Диви, яка дурість:
Вкрасти крадене
І намагатись продати його крадіям
Запросивши ціну вище вартості речі
Це ж, до речи,
Є останньою згадкою
Про Помаранчеву Революцію,
Яку де хто вже сплутав зі звичайною
Юнацькою полюцією
Українського народу
Безсоромно закатованого
Та обкраденого
До останній сорочки
У книжках про світле минуле
Зовсім іншого народу!
«Світлої пам’яті, світлої пам’яті!» -
Хтось верещав згадуючи Майдан і майданчики
Ховаючи сором у кишені і карманчики
А пронирливі хлопчики
Переписували свої біографії
І у стовпчики перечислили де насправді не сиділи
Але вже і сидіти хтіли
Та вже зазубрили
Де яка зона і хто там справжній
Тхірьок, вертухай і муділо
Вушлі батьки наймали репетиторів
З тих, хто «в законі»
Щоб вчили малюків тримати не слово – долоні.
В академіях терміново готували підручники
Для масового знання російської фені
І історичної брехні без сорому і позору
Де свята справляли б людожери і кати.
А зрадники обзивали зрадниками своїх однодумців без мату
І бились за посаду головного зрадника,
Підлесливо поглядаючи на світлину Верховного
Зрадника-гробаря!
Ліберасти обзивали ліберастами ліберастів
І співали панегірики про самих себе!
Наступила криза довіри до себе!
Побили все, що відбивало справжні обличчя.
Залишили лише криве і обридле!
Духовну труну заколотили цвяхами бездуховності від самого
себе,
Величезними і небезпечно гострими, як «табаско» з
«текілой»
Налитих в цебро з якого колись поїли колгоспного бугая
До того як привести в’ялу корову,
Відігнавши її від дорослого трикольорового ненаситного теля.
Світ відмовився бути Всесвітом!
Він зморщився до розміру брудного носовичка
Пособників чужинської віри і сили!
Дивовижні карлики співали про відродження Мага Віри,
Але, десь там – де
куряться Курили!
Фарисеї посідали навколо пустого стола
І почали робити вигляд, що їдять смачну їжу
І п’ють, щось таке, не дуже смачне,
Але хмільне, як повітря розмови про святе божевілля без
міри!
Довірливі блукачі ковтали образи, як шматочки лайна
І знову блукали навколо:
«Ну де ж та потвора, що скиглила –
«Не буде проколу, не голосуйте знову!»
«Марення, Марення!
На продаж цікаві антикварні Марення» -
Верещав прибиральник,
Збираючи наші загиблі Мрії, як сміття.
Тугодумці зганялися на зібрання і збори.
Їх упереджено питали:
«Це не ви тихесенько шепотіли «Да»,
Коли треба було верещати: «Да-да-да?!»
А 12 міліонним, у величезній черзі, регіоналом
Урочисто приймали стародавнього козла…
Похоронна хода вже падала в Оранж-могилу!
Лише старий Езоп не спав
Він давно прозрів
Що треба було байки писати за тварин
Про пересічних,
Але відверто безглуздих людей,
Як нерозумних тварин.
2011
