Кабинетний нацизм

 Вчора, у суботу, стояв біля Представництва Президента у Сімферополі серед Євромайданівців і дивився на людей, майже людей, що стояли  проти нас: на молодиків з перекошеними від злоби обличчями,  на дядьків не дуже тверезих, але дуже злих,  на червоних сатанистів,  рекрутів з "руського блоку", "руської єдності"... Я слухав їх верещання, ствердження, що вони проти фашизму..., прислухався  до неймовірно  посиленого величезними гучномовцями, та від надриву вже ледь не жіночий галас хворобливого, та далеко не старого почесного пенсіонера - Голови «Партії пенсіонерів»: «вставай страна огромная…», спостерігав за кримським депутатом,  головкомандуючим місцевих "тітушек-гопників",  якій кожних 5 хвилин доповідав якомусь  свому фюрерочку з таємного кабінету по телефону, скориш  за все, "брехливі» повідомлення  з «фронту боротьби за правое дєло правлячої Партії».... 
  З суцільним внутрішнім переляком дивився на стареньких, хворобливих, але вірних служак російського імперіалізма, прибічників Минулого, Померлого, Зниклого у Всьому Світі... і думка болісно стукала в голову: невже вони дійсно почнуть бігати по вулицям, бити іновірців, іномовців… бити у обличчя, тих, які думають не так, як вони, інакше, будуть знущатися над дітьми майданівців, їх родичами....?
Та невже…, невже,  вони не розуміють що оті злидні з тієї клятої партії-змовников, подєльников, вже зробили з них схожих, подібних тим німцям, здавалося цивілізованих, освічених, але гітлерівського зразку страшних 30-х років.... ХХ століття? Потім проклятих, засуджених, але через каяття перед усім Світом повернувшихся до Правди, до Цивілізації... скрізь катарсіс...
Стояв під державним прапором Своєї, нашої Української Держави, під жовто-блакітним,  біля Представництва Керманича цієї, нашої Держави у Криму, а проти мене, проти нас верещав, вигукував злобу, образи... натовп, якийсь напівбожевільної юрби під прапорами іншої держави, якийсь однієї, блакитної партії,  якихось антиукраїнських рухів, угруповань...  червоних, кровавих, білих, трикольорових… Дивився і думав - а далі що? 
Це ж мої земляки, це ж люди з якими мені жили-пережили і житиме далі, дивитися один-одному в очі, розмовляти, спілкуватися…. І це коли вони, ще не перемогли, ще влада бандюків хапається, ще не збирається повертати захоплене, награбоване у мене, і  у нас, і у юрби...  У той час, коли весь Світ проти них, коли люди по всім країнам, благають припинити, знущатися над мільйонами, що так жити більше не можна…? А як же вони будуть себе поводити, коли вони, не дай Боже, переможуть? 
Ті тоді били євреїв, циган, бо та підступна Партія втімяшила їм, що, мовляв, вони не люди… А потім, вже потім, пов’язав всіх німців кров’ю,… вбивали росіян, українців, та всіх, які не німці. А ці нелюди - вже, майже зробили, що у Криму, на Донбасі, у Харкові, деякі журналісти і міліціанти, беркута..., впевнені, що українці в Україні, вже нелюди, бо перетворилися у «бандерівців», "західняків", "зрадників"….  А вони, майже, вже і не люди….
Та невже Господь цього допустить, та хай, як вони кажуть, і московський… коли є такий? 
Але я точно знаю, як вони будуть себе поводити, коли програють, а вони точно програють, бо ми приречені перемогти – бо наш Боже, справжній єдиний для всіх – українців, росіян, греків, німців, кримських татар, євреїв…на нашому боці, на боці Правди, на боці тих, хто бажає Волі і Честі! 
І тоді Вони, оці підштовхувачі, кабінетні перевертні…  зі щирою посмішкою підійдуть та тихенько, лагідно скажуть: «Це був жарт, ну, заробляли, ну захіщали награбоване, та не ображайтесь. Та ви і не можете так з нами, як ми за вами у нас діти, дружини, матері, робота, сусіді, палаци... Ми слабаки, а ви сильні Демократи, вам не можна...  
Та невже і на цей раз ми проковтнемо цю без наказну лють, брехню несусвітню, наклепи, шахрайство... кухонний та кабінетний НАЦИЗМ?
*


Леонід Пилунський