Херсонеська хора 

 Для античного міста-полісу Херсонес, цієї маленької держави на місті  якої існує сучасний Севастополь, життєво важливою частиною була сільська, господарська частина – хора (земля). Саме так, як і сьогодні для кожного селянина, земля це годувальниця, селянський всесвіт в якому він і існує.

 Були часи, коли херсонеська хора тягнулася на північ Криму до Калос-Лімена-Чудової гавані (Чорноморське-Ак-Мечеть).

У найкращі часи до хори Херсонесу входила і сучасна  Євпаторія  (Керкенітіда- Гьозльов). Були часи коли вона обмежувалося виключно Гераклєйським півостровом. Це трикутник, затиснутий  зі Сходу на Захід Сапун-горою і  мисом Херсонес. А с півночі  на південь Севастопольською-Ахтіарською бухтою и мисом Фіолент. 

Сучасний Севастополь  – квартирує територію і Херсонесу, і його землі.

В античні часи земля була поділена між громадянами міста-держави на окремі дільниці по жеребу. На давньогрецької мові – жереб це клєр. Але як насправді назвали  маєткі херсонесити ми, скоріш за все, ніколи  не взнаємо, бо клєрами їх назвали вчені.

Світу пощастило – на території Херсонеської хори, після загибелі міста ніхто тут не орав, не вирощував садів... Земля «гуляла» декілька століть.

Саме тому артефакти і збереглися… Написав і стало прикро – вже майже загинули. Наші онуки-правнуки наврядчи  будуть нам вдячні – ми знищили хору, її дивовижну інфраструктуру. Ми примудрилися знищити те, що подарувала нам історія, кам’яний простір Херсонеської хори.

Стародавні маєтки, як тепер кажуть – «дачки», чи то «фазенди», були  з’єднанні рівними, як стріла, шляхами, та огороджені стінами. Ще на початку 60-х років 20-го століття то тут, то там можна було залюбки побачити чисельні  руїни, стіни, тераси…На Кульковому полі, де вже після війни було літовище, від магазину «Привітний» до краю балки у бік Максимової дачки на лоні землі проступали залишки античної брущатки доріг та підґрунтя стін, якихось будівель. Мій друг, Генка Герасіменко, вперше показав мені залишки античних виноградних плантажів. Та я йому не повірив.

Земельною дільницею володів кожний громадянин  держави. З цієї землі, при умові тяжкої праці рабів, Херсонес жив і існував.

Безкінечні ланцюжки  каміння, залишки античних шляхів, які у моєї юності  можна було побачити на кожному кроку,  якимось чином зберегли дух того давнього часу. По дорогам пішки чи на візках у бік міста-держави за великім муром, везли-несли раби своїм господарям  жито і виноград, вино та горіхи, чечевицю та просо, а ще вино, овочі та фрукти.  Так було кожний Божий день на протязі багатьох століть.

Вчені впевнені, що систему доріг, самополиву, дренажу, башт… всю дивовижну сільську систему вигадав якісь Агасікл.

 У Херсонесі знайшли постамент без надгробної скульптури. На мармурі було вибито: 

«Народ… поставив статую… Агасікла, сина Ктесія.

Він написав декрет про гарнізон, посадив виноград, був стінобудівельником, зробив ринок, був стратегом, жрецем, гімнасиархом (вчителем), агораномом (це той хто наглядав за якістю їжі та товарів, замирював суперечки, збирав орендну та мито- авт)...».

Людина ця була полководцем, будівельником, інженером, садівником, вчителем, і гарним адміністратором. Його обличчя нам ніколи не побачити. 

У пилу тисячоліть загубилося багато історій, які нам вже не розплутати, але й сьогодні ще можна знайти кам’яні залишки давнини.

Десь тут ходив Гней Помпей, а там, чи там стояв військовий табір Володимира Великого, там він хрестився і звідси пішла на Русь-Україну нова віра…

Але минув час і нам залишилися лише здогадки: як ця земля переходило у спадок, як підтримувався порядок… Як все це заплутане господарство «працювало» бо херсонеська хора проіснувала біля двох тисячоліть.

Сільська система яку створив Агасікл по своєму історичному  завданню мало чим відрізняється від того, що сьогодні відбувається  в осені на тієї ж землі. Кожен день повертаються  севастопольці  зі своїх з «дач», які їм залишилися по «жеребу-клєру» за часи панування парткомів, профкомів. У рюкзаках, чи у кравчучках несуть-везуть вони до дому дари ланів и свого трудолюбства. Їм не відомі стародавні шляхи, стіни і садиби античних попередників, як нажаль і кам’яна історія землі, яка зникає назавжди на очах.

Для майбутніх поколінь вдалося зберегти декілька  античних садиб-руїн. Але як надовго ці неповторні кам’яні свідки будуть підживлювати нас згадкою, що ми – нащадки  античного, європейського  всесвіту, однієї зі Старим Світом цивілізації. А навколо пре і пре вверх, вбік – дурнувата політика, байдужість,  які гірше людської жадоби…

Моє місто,

Де колони різних епох,

Обгризені часом та недбайливістю,

Летять у прірву байдужості та неусвідомленої муки,

А вірний історії Херсонес вгасає,

              Як смертельно поранений у п’ятку

Ахіллес.

Але ми не маємо права не зберегти для наших нащадків те, що подарувала нам історія. Я певен, пройде деякий час і ми будемо відзначати не 230-240 років Севастополю, а 2300-2400 від народження Херсонесу-Севастополю. Але тільки після того, як знищимо в собі самих історичну байдужість і політичну доцільність.